Самозванний принц, Гарі Домеля, 1928 рік

Самозванний принц. Гарі Домеля. Державне видавництво України. Перша Друкарня Державного Видавництва України імені Г. І. Петровського, Харків, 1928 рік, 260 стор.,тираж 5000 прим. Ілюстрація Я. Леус.

Життя і пригоди Гарі Домеля власноручно списані ним самим у тюрмі в Кельні січень – червень 1927 року.

Предмова до книги “Самозванний принц”

Рідко коли світ так сміявся, як у грудні 1926 року, коли стало відомо, що якийсь молодий чоловік протягом кількох тижнів робив своїми вірними підданими аристократів, міщан, військових та владу, видаючи себе (самозванний принц) за найстаршого сина колишнього крон – принца.

Часто трапляється, що титули та чини прибирають собі люди, що не мають на те права, аби їм краще поводилося. Але зразу грати претендента на поставлений поки-що в резерв німецький трон, протягом кількох тижнів грати перед цілим світом Гогенцолерна, такого ще все-таки ніколи не було.

Половина Европи реготала; і читачі цієї книги не раз вибухнуть сміхом над тими дорослими громадянами республіки, що для них немає більшого щастя на світі, як завмерти перед молодим принцом.

Проте комізм – це тільки один, і то не найважливіший, бік цього випадку.

Коли Домелю заарештували, він використав півроку слідчої в’язниці на те, щоб розказати історію свого життя; не тільки неймовірні пригоди як «Вільгельма – принца пруського», але також свої переживання як салдата, робіт- ника, волоцюги, мандрівника, в’язня та наймита. Він не обмежився лише характеристикою порожнечі і низькопоклонства того товариства, що зве себе найкращим, але змальовує ті манівці, типові для певної частини післявоєнної молоди, що провадили його крізь найтемнішу Німеччину.

Війна вирвала Домелю дитиною з його доброміщанського німецько-балтицького батьківського дому. Він опинився в дитячому притулку в Ризі і 1918 року, чотирнадцятьох літ став салдатом у Балтиці.

Вигнаний з батьківщини, бо він довго боровся проти латишів за інтереси балтицьких баронів, він попадає в наймити, потім 1920 року, хоч і був чужинцем, став німецьким салдатом райхсверу, придатним на те, щоб помогти лушити робітничі заворушення, що постали після Капівського путчу.

Аж ось раптом виявилося, що він надто молодий, щоб залишатися салдатом. Громадська подяка. І ось він опинився «без державної приналежности», без пашпорту, без звязків та знання, жебрак і безпритульний у світі, що для нього він був нічим иншим, як товаром — товаром робочої сили, та й то, що він нічого не навчився і нічого не знає, – бракованим товаром. Типова доля декласованої людини.

Звикши до тяжкого життя, він пробивається як сезоновий наймит і знаходить нарешті роботу на фабриці. Тому що він чужинець, його незабаром після цього скорочують. Тепер все котиться вниз. Вулиця стала домівкою Домелі. Він мерзне й голодує, бо особливих злодійських талантів він не має.

Нарешті йому допомагають його «добрі маніри». З міщанської родини, вже з дитинства звикши до військових форм поводження, він прибирає собі якесь аристократичне ім’я — і зараз же перед ним одчиняються двері до світу привілейованих, що навіки були б закриті для простого Гарі Домелі.

Там він прекрасно вміє триматися, бо дійсно належить до цього світу. Балтицькі німці, навіть не аристократи, завжди почували себе аристократами; вони зневажливо дивилися на латишів, як білі американці на негрів. Як член цієї касти панів Домеля власно був «самозванним принцом», деградованим кастовим спільником панської класи Німеччини.

Коли він хитрощами здобув собі вхід до їхніх салонів, то він тільки здобув місце, куди він належав з походження, інстинкту і поведінки.

Домеля має добрі очі і добрі вуха. Він не забув нічого з того, що мав нагоду спостерігати.

Як “Кривий чорт” Лесажа, що підіймає, дахи з будинків, щоб показати своєму приятелеві таємне життя світу, так оголяють мемуари Домелі всі шари німецького суспільства після війни. Від притулку для безпритульних до дому корпорації Саксо Борусів, від тюремної церкви до вілли німецьких командирів райхсверу, до десятків німецьких міст, до селянських господ, придворних товариств – всюди провадить нас книжка Домелі.

Ця книжка, що списана з самого життя – Домеля додав лише свою долю та пам’ять – є соціяльним документом: панорамою німецької республіки в перспективі п’ятого стану.

Домелю порівнювано з капітаном фон Кепенігом, але при цьому забули одне: швець Фохт знав докладно, чого хотів – він вигадав собі психологічно геніяльний трюк, щоб дорватися до грошей. Зате Домеля, що найбільше знав те, чого він не хотів: він не хотів бути кулі без жодної перспективи на краще життя. Загалом він плив за течією і відважився на свою небезпечну гру без певного плану. Він виграв.

Більшість Домелів програє. Двоє молодих хлопців, що вчинили замах на залізницю Ляйферде, що, як і він, не доросли до боротьби зі злиднями і що їм, як і йому, залишився, завдяки їхньому походженню і нахилам, світ ідей, звідки черпає певність і силу робітництво, сидять роками у в’язниці, може, на ціле життя. Мемуари самозванного Гогенцолерна є одночасно й їхньою біографією; лише їхній шлях скінчився трагічно.

Час і газети подбали про те, щоб сенсацію Домелі змінили нові сенсації. Книжка, ж має постійне завдання: вона повинна лишитися документом суспільних і культурних відносин, з яких могла вирости ця ганебно весела сенсація, і вона повинна зробити свою вкладку до пізнання, що вже час змінити ці обставини. (Видавництво “Малік”)

До речі, історія із самозваним принцем зовсім не нова. Для більш повного вивчення цього феномена рекомендую антикварну книгу: “Самозваные дети“, автор Евгений Карнович, 1880 рік видання.

Про культурний простір Кобзар

Бібліотека культурного простору Кобзар багата на цікаві книжкові видання. Періодично ми проводимо презентації та знайомимо читачів з перлинами книжкового світу. Ми створюємо інформаційний контент і консультуємо усіх зацікавлених букіністів стосовно створення книжкових колекцій і власних бібліотек. Звертайтеся до нас з будь-яким питанням!