Українська державність 1917-1920, Петро Мірчук, 1967

Українська державність 1917-1920, Петро Мірчук – Філядельфія: 1967. – 400 с. Прижиттєве діаспорне видання. Розмір книги: 18,5 х 14,5 х 2,7 см.

Доктор Петро Мірчук писав в предмові до книги “Українська державність” :

Пишучи працю, що її оце даємо до рук українському читачеві, ми поставили собі ясно уточнене завдання: Проаналізувати події в Україні в 1917-20 роках як вислід настанови і дій внутрішньоукраїнських сил в аспект і державного будівництва і знайти правду про те, хто тоді українську державність будував, а хто її руйнував.

Зміст першої частини “Напередодні”

1. Відродження – 7
2. Перепони і супротивні течії – 11
3. Братство Тарасівців – 16
4. Революційна Українська Партія (РУП) – 19
5. Українська Соціялістична Партія – 27
6. Українська Народня Партія (УНП) – 32
7. Братство Самостійників – 44
8. Націоналістична течія в Галицькій Україні – 46
9. Молода Україна – 52
10. Перед великим іспитом – 56

Батьком українського національно-політичного відродження був Тарас Шевченко. Правда, він не написав ні одної політично-лрограмової брошури, ні статті, як це роблять сьогоднішні ідеологи, а тільки писав вірші й поеми; та це не міняє факту, що в своїх поетичних творах він дав завершену систему політичної ідеології. Свої політичні погляди виклав Шевченко в поемах: “Сон”, “Великий Льох”, “Кавказ”, “Посланіє”, “Заповіт”, написаних в 1844 і 1845 pp. під впливом тих вражень, що їх дала йому безпосередня зустріч з усіми верствами
українського народу під час його поїздок по Україні в тих роках та основне пізнання тодішнього стану й умовин суспільно-політичного життя в Україні.

Зміст другої частини “Трагічна перемога”

1. Прюбуїдасення національної стихії – 61
2. Консолідація українських сил – 65
3. Армія —охорона національних прав – 72
4. Лукаві присипляють – 85
5. “Геть з національною армією!” – 96
6. Від самостійности і революції до а/втономізму й сервілізму – 102
7. Переворот, що історію України повернув би був на інший шлях – 109
8. Трагічна перемога – 116

Вибух світової війни вліті 1914 р. використав московський уряд для того, щоб знов накласти важкі поліційні кайдани на кожну ділянку українського політичного життя. Бачачи це і побоюючись посилення політичних репресій у воєнний час, український щоденник у Києві “Рада” на першу вістку про вибух війни надрукував передовицю, в якій заявлялось, що місце українців у грядучій війні по стороні Росії, бо ж оборона Росії це одночасно оборона української землі. Це була неофіційна заява української наддніпрянської інтелігенції, згуртованої в “Товаристві Українських Поступовців” (ТУП). Подібну статтю, що мала характер деклярації української громади в Петрограді, помістив у своєму журналі “Українская Жизнь” Симон Петлюра. Та все це на ніщо не здалось.

Московська влада вже в перших днях війни позакривала майже всі українські часописи й журнали, а їх редакторів мобілізувала до свого воєнного апарату, або піддала під поліційний нагляд. Подібні санкції було застосовано й до усіх інших українських політичних та культурних діячів. У висліді цього у перших двох роках війни українське політичне і навіть культурне життя під московською окупацією завмерло. Але з початком 1917 р. положення змінилось зовсім.

Невдачі Росії на фронтах та глибока корупція московського уряду й московських правлячих кругів, винесені воєнною дійсністю перед очі загалу в усій їхній наготі, виявили слабість російського царського режиму, розбурхали обурення мас і заохотили внутрішні революційні сили до виступу.

Зміст третьої частини “Від Другого до Четвертого Універсалу”

1. Українізація армії – 121
2. При слові — “дядьки атєчества чужого” – 127
3. Нищення армії знутра – 134
4. “Революційний” сервіліізм – 138
5. Большевицький переворот у Росії – 142
6. Проти хвилі – 144
7. Проголошення федерації з Росією – І59
8. Большевицький пуч у Києві – 165
9. Пробудження національного героя – 169
10. Українські соціялісти руйнують українську силу – 173
11. Перемога національної ідеї – 179
12. Ціною юнацької крови – 183

Політичні події в Києві в липні 1917 р. — підступне ліквідування українськими, соціалістами при допомозі російських військових частин повстання “Полуботківців” та розгром самостійницького центру, що був ініціатором і надхненником організування української національної армії, — не спинили стихійного гоніу українського вояцтва до організування окремик українських військових частин.

Ця акція зустрілась зразу з рішучим спротивом московського уряду й московського командування й тому проводилась революційним шляхом, шляхом доконаних фактів, з якими московське командування й московський уряд мусіли числитися. Тому то й свіїй другий “Всеукраїнський Військовий Зїзд” в другій половині червня 1917 р. прийшлось українському вояцтву переводити всупереч забороні тодішнього соціялістичного російського міністра військових справ- Керченського.

Грушевський відчитав текст Третього Універсалу, в якому говорилось про політичноправне становище України так:

Однині Україна стає Українською Народньою Республікою. Не одриваючись від республіки російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

Зміст четвертої частини “Московська навала”

1. Страшний балянс соціалістичних експериментів – 191
2. Фенікс українських збройних сил – 200
3. Перший відступ із столиці – 208
4. Берестейський мир – 212
5. Вимагаючий союзник – 217
6. Кінець Центральної Ради – 226
7. Первородний гріх гетьмана – 229
8. Гетьманат і українські самостійники-державники – 241
9. Проггигетьманське повстання – 254
10. У чотирокутнику – 258

Четвертий Універсал Центральної Ради подано до загального відома тільки відчитанням його в залі нарад Центральної Ради в дні 25 січня 1918 р. після проголошення висліду голосування над Універсалом і, опісля, опубліікованням тексту в пресі. Ніяких окремих маніфестацій з цього приводу, як це було в випадку трьох попередніх універсалів, не влаштовано: бо над столицею Української Республіки нависло вже в тому часі марино большевицької навали. І, що найгірше, те мариво було в ситуації, яка настала в другій половині січня 1918 р. в Україні, небезпекою аж надто серйозною.

Зміст п’ятої частини книги “Українська державність”

1. Різні наслідки тих самих впливів – 271
2. Три ідеологічно-політичні сили – 274
3. “Хто хоче здобувати волю, хай вчиться держати меч!” – 276
4. “А ми тую червону калину підіймемо” – 279
5. Шляхом легалізму – 287
6. Австрійський уряд зобов’язань не додержав – 289
7. Галицький “Третій Універсал” – 291
8. Перший Листопад – 296
9. За єдину, соборну Українську Державу – 303
10. За український княжий город Льва – З10
11. Польська лекція “соціялістичної солідарности” – 313
12. Створення Української Галицької Армії – 315
13. Польський марш шляхом ламання міжнародніх своїх зобов’язань – 319
14. “Через Київ на Львів” – 323

Національне відродження українців в Галичині під кінець 19-го і на початку 20-го століття формувалось під впливом тих самих сприяючих йому і тих самих супротивних політичних ідей, що й на Наддніпрянщині, хоч і в різних зовнішньо-політичних обставинах. Націоналістичні ідеї політичних поем Тараса Шевченка розбуджували придавлену неволею національну стихію в Галичині, як і на Наддніпрянщині. Виголошена в лютому 1900 р. на Шевченківському святі в Полтаві та в Харкові і, визнана першим з’їздом РУП її програмою, промова Миколи МІхновського з ясно накресленою метою політичних змагань: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ”, — була видрукувана окремою книжечкою у Львові й однаково поширювана між українцями Наддніпрянщини, як і між галицькими українцями; те саме стосується й публікацій Дмитра Донцова.

Зміст шостої частини “На історичному закруті”

1. Похід соборними силами на Київ-Одесу – 331
2. У ворожому оточенні – 334
3. Знову партійництво – 335
4. Чорномосковські круки – 344
5. Жниво тифу – 348
6. Змора орієнтацій – 351
7. Договір УГА з Денікіном – 356
8. Листопадово-груднева катастрофа – 358
9. Під прапором українського націоналізму – 360
10. Зимовий похід – 365
11. Гнилий союз – 369
12. Невикористана остання шанса – 374
13. На історичному закруті- 377
14. Висновки – 379
15. Примітки – 396

Петро Мірчук автор книги “Українська державність 1917-1920”

Петро Мірчук (1913-1999) – видатний український історик, журналіст і політичний діяч. Він був членом Організації українських націоналістів і брав участь в українському національному русі. Під час Другої світової війни Мірчук був ув’язнений у нацистському концтаборі Аушвіц за свою націоналістичну діяльність. Після війни він емігрував до США за дорученням Романа Шухевича, щоб написати історію ОУН-УПА.

Мірчук викладав у кількох американських університетах і отримав докторський ступінь в Українському вільному університеті в Мюнхені. Його фундаментальною працею є книга “Українська державність 1917-1920”, розповідь про коротку незалежність України після розпаду Російської імперії. Книга є хронікою становлення Української Народної Республіки та її боротьби з іноземними інтервенціями аж до захоплення більшовиками у 1920 році.

Раджу прочитати огляд історичного документу часів УНР “Про Центральну Раду“, опис Третього Універсалу який сфотографований поруч з книгою.

Зацікавила ця книга і історичні документи часів УНР? Зв’яжіться з нами