Петро Мірчук, Українська Повстанська Армія, 1942 – 1952

Петро Мірчук. Українська повстанська армія (1942–1952). – Мюнхен, 1953. – 319 с. Druckerei “CICERO”.

Історія Української повстанської армії (УПА) — це епопея героїзму, жертовності та незламної волі до свободи, написана кров’ю на сторінках одного з найбурхливіших періодів ХХ століття. Однією з перших фундаментальних спроб систематизувати та осмислити цей феномен стала праця історика та діяча українського визвольного руху Петра Мірчука “Українська повстанська армія (1942–1952)”. Ця книга — глибоко особистий погляд автора, чия мета, як він сам зазначає у передмові, полягала в тому, щоб “передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу”.

Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна буде слава впавшим героям, що склали своє життя на жертівнику нації.

з “Декларації” Проводу ОУН

Щоб зрозуміти глибину та мотивацію цієї праці, необхідно звернутися до постаті її автора. Петро Мірчук (1913–1999) не був стороннім кабінетним ученим. Він був активним учасником українського націоналістичного руху, членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). Його життя було тісно переплетене з боротьбою, якій він присвятив свої дослідження. Пройшовши через польські тюрми та німецькі концтабори, зокрема Аушвіц, він на власному досвіді знав ціну свободи та суть тоталітарних режимів. Після Другої світової війни, опинившись в еміграції, Мірчук присвятив себе історичній науці, ставши одним із провідних літописців визвольних змагань.

Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!

Саме ці слова гетьмана Івана Мазепи, винесені в епіграф до книги, задають тон усій розповіді. Для Мірчука боротьба УПА не була випадковим спалахом чи історичною аномалією. Він розглядає її як логічне продовження багатовікових змагань українського народу за власну державу. У передмові він наголошує, що ця боротьба є “змістом змагань всіх поколінь українського народу від найдавніших часів його історії”. Ця тяглість, від часів Мазепи й Коліївщини до Визвольних змагань 1917–1921 років, є ключовою для розуміння ідеологічного підґрунтя УПА.

Українська повстанська армія (1942–1952) – боротьба на два фронти

УПА виникла в унікальних і надзвичайно складних умовах. Як зазначає Мірчук, український нарід “мусів виступити збройно проти обох окупантів, як окремий самостійний чинник”. Це була безпрецедентна боротьба на два фронти: проти нацистської Німеччини та Радянського Союзу. Автор підкреслює, що українці відмовилися бути “безвольним об’єктом” у руках чужих імперій, натомість виступивши як самостійна сила, що бореться за “суверенні права української нації проти кожного окупанта”.

Формаційно Українська повстанська армія постала 14 жовтня 1942 року як військове крило ОУН (бандерівського спрямування). Її головною метою було створення та захист незалежної, соборної української держави. Армія діяла переважно на територіях Західної України, Полісся та Волині, ведучи партизанську війну проти окупаційних режимів і створюючи власні підпільні органи влади та інфраструктуру.

Петро Мірчук одним із перших зіткнувся з величезними труднощами документування діяльності УПА. Він називає її “армією безіменних”, яка “зі свідомої засади воліла радше в безіменних могилах вмирати для своєї історії”. Сувора конспірація була умовою виживання. Бійці та командири, від рядового до Головного Командира Романа Шухевича (“ген. Тараса Чупринки”, “Тура”), користувалися псевдонімами, які часто змінювали. Це, за словами автора, змушує історика “молитись розшифровуванням псевдо”.

Окрім конспірації, ще однією перешкодою було тотальне “фальшування й промовчування фактів” радянською пропагандою, яка намагалася зобразити повстанців виключно як “бандитів” та “німецьких колаборантів”. Книга Мірчука стала потужною відповіддю на ці звинувачення, спробою відновити історичну справедливість та показати справжні мотиви й цілі повстанського руху.

Автор визнає, що з прагматичної точки зору, боротьба на два фронти могла здаватися “безвиглядністю ефективно-політичного закінчення”. Проте, на його думку, “про те саме не йшлося”. Головним було “засвідчити перед усім світом, що Україна живе”, продемонструвати єдність поколінь та зберегти “гідну політично-моральну поставу українського народу”.

Книга як база та заклик до спільноти

Праця Мірчука є “першою спробою дати систематичний огляд діяльности УПА за перших десять літ її існування”. Автор чесно визнає, що його робота може мати “недотягнення, неточності та хиби”. Він спирався на опубліковані в Україні документи та свідчення учасників боротьби, які опинилися на еміграції.

Важливо, що Мірчук не вважав свою працю остаточною істиною. Навпаки, він розглядав її як початок великої спільної роботи. Він прямо звертається до читачів із закликом “додати певні доповнення, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам’яті”. Це перетворює книгу з монологу історика на запрошення до діалогу для всієї української спільноти.

У передмові Мірчук згадує постать Романа Шухевича, Головного Командира УПА, під різними псевдонімами (“сотник”, “ген. Тарас Чупринка”, “Тур”, “Роман Лозовський”). Цим автор ілюструє складність ідентифікації осіб у підпіллі. Шухевич, талановитий командир і стратег, уособлював незламний дух УПА, керуючи її боротьбою аж до своєї героїчної загибелі у 1950 році.

Структура та спадщина УПА

УПА мала чітку військову структуру, поділяючись на Генеральний військовий штаб, групи-округи (УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь), які, своєю чергою, складалися з воєнних округ, куренів та сотень. Ця організація дозволяла ефективно діяти на великих територіях, попри постійний тиск ворожих сил.

Книга “Українська повстанська армія (1942–1952)” відіграла колосальну роль у збереженні національної пам’яті. Видана в еміграції, вона стала одним із головних джерел знань про УПА для українців у діаспорі та, попри заборони, таємно поширювалася в радянській Україні, надихаючи дисидентів і підриваючи монополію комуністичної ідеології.

Обраний автором хронологічний проміжок, 1942–1952 роки, охоплює період від зародження армії до поступового згасання її активної збройної боротьби після загибелі Шухевича. Це десятиліття стало найяскравішою сторінкою в історії УПА, часом масового спротиву, великих битв та неймовірної стійкості.

Українська повстанська армія і актуальність цієї книги сьогодні

Сьогодні, коли Україна знову змушена зі зброєю в руках захищати свою незалежність, історія УПА та праці, подібні до книги Петра Мірчука, набувають нового, особливого значення. Вони слугують нагадуванням про тяглість визвольної боротьби та про те, що воля до свободи є непереможною силою.

Петро Мірчук чітко формулює свій і наш спільний обов’язок: не дати часу “затерти” пам’ять про героїв. Його книга стала виконанням цього обов’язку. Це не просто історична розвідка, а пам’ятник цілому поколінню, яке обрало боротьбу замість рабства.

Праця Петра Мірчука “Українська повстанська армія (1942–1952)” є важливим документом епохи. Написана учасником подій, вона поєднує в собі наукову скрупульозність із глибоким особистим переживанням. Книга не лише розповідає історію УПА, але й передає дух її боротьби, пояснює її моральні та ідеологічні засади. Це книга про те, як український народ, спираючись на власні сили та історичну пам’ять, вкотре довів своє право на існування, викарбувавши його “през шаблі” всупереч усім обставинам.

Раджу прочитати огляди книг за авторством Петра Мірчука:

• З мого духа печаттю, Петро Мірчук, у 25-ліття боротьби ОУН. Опубліковано: Нью-Йорк, Торонто, 1954.
• Перший листопад / Петро Мірчук. – Торонто, Канада : Ліґа Визволення України. З друкарні Видавничої Спілки “Гомін України”, 1958.
• Степан Бандера символ революційної безкомпромісовости. Нариси життя. Мірчук Петро, 1961
• Українська державність 1917-1920, Петро Мірчук – Філядельфія: 1967.