Енциклопедія Українознавства в 11 т., В. Кубійович, 1955-1995

Енциклопедія українознавства: Словникова частина. Том 1 — Том 11. Видання 1955 — 1995 років. Наукове товариство ім. Шевченка. Головний редактор: проф. д-р Володимир Кубійович. Заступник головного редактора: проф. Микола Глобенко. Видавництво “Молоде Життя”. Надруковано “Logos” GMBH, Munich.

Випущена в світ 1952 року, завдяки зусиллям численних співробітників і підтримці українського громадянства, перша частина “Енциклопедії Українознавства” знайомить читачів з Україною та українською культурою. Відразу по виході першої частини почалася праця над другою частиною видання “Енциклопедія Українознавства”. В передмові Головна Редакція писала про відмінності між частинами. Перша частина подає в формі підручника низку наукових статтей з різних ділянок українства. Друга частина дає в абетковому порядку пояснення до “гасел”, що стосуються України.

Друга частина зібрання “Енциклопедія Українознавства” в формі енциклопедичного словника доповнює й поглиблює відомості, подані в першій частині. Численні статті присвячені українським діячам в історії, церковному, громадському, науковому, літературному, мистецькому житті. Вміщено інформацію про міста, села, промислові й навчальні заклади, театри, пресові органи тощо.

Перша частина обіймає географію, історію, культуру і народне господарство в цілому. Друга частина подає відомості з цих ділянок об’єднаними за територіяльними одиницями. Вона всебічно характеризує краї, з яких складається Україна.

В словниковій частині читач знаходить інформації, що їх Редакція через брак місця не могла подати в першій. Подано статті про українців, еміґрованих в різних країнах, про розвиток окремих природних наук на українському ґрунті. Представлено інформації про чужі країни, народи, міста у їх відношенні до України. Відзначено не тільки наших прихильників, але також і осіб, чия діяльність пов’язана з Україною.

Про енциклопедію українознавства

Енциклопедія Українознавства дає об’єктивний інформаційний матеріял для українців у вільному світі і для чужинців. Вона допомагає тим, хто хоче пізнати Україну, але не має безсторонніх джерел. Читачі, що мають першу частину “Енциклопедії Українознавства”, знайдуть тут і доповнення і конче потрібне продовження.

У багатьох місцях подаються безпосередні посилання на першу частину. Для тих, хто першої частини не придбав, Редакція надала словниковій частині закінченого вигляду. Деякі матеріали з першої частини представлені у вигляді коротких статей або хронологічних таблиць з коментарем.

Обмежені місцем, укладачі врахували важливу обставину розвитку наук в Україні. Природничі, медичні, технічні науки на Україні розвиваються в кращих умовах, ніж гуманітарні. Тому їм приділено менше місця. Натомість відомості з історії, історії церкви, різних ділянок культури, української еміґрації подано ширше.

Мета видання “Енциклопедія українознавства”

Метою видання є подати правдиві відомості, зокрема рятувати від забуття імена діячів давньої і недавнього минулого України. Ця словникова частина видання “Енциклопедія Українознавства” містить на 1600 сторінках близько 20 000 «гасел». Приблизно половину місця займають статті розміром від 1 до 6 сторінок.

З необхідності матеріяли подаються якнайстисліше, з використанням скорочень. Подаються лише найголовніші біографічні відомості, і то тільки при статтях та більших замітках. В літературному оформленні другої частини “Енциклопедії Українознавства” використано правопис 1928 року. Він був затверджений Всеукраїнською Академією Наук і Науковим Товариством ім. Шевченка.

Ілюстраційний матеріял, таблиці, діяграми й карти є необхідним доповненням до тексту. Особливо важливою є основна кольорова карта України (1:2 000 000) з багатим топографічним змістом. Подані при географічних замітках цифри допомагають визначити місце розташування на карті.

Редакція усвідомлює, що друга частина збірки “Енциклопедія Українознавства” далека від досконалості. Обставини її створення значно важчі, ніж були при виданні першої частини. Хоч залучено близько 200 співробітників-авторів і редакторів і понад 200 інформаторів, для багатьох проблем було складно знайти фахівців.

Існував ряд майже непереборних труднощів при роботі над виданням. Складно було встановити об’єктивні дані про репресованих в СРСР або зниклих під час війни. Проблематично було отримати найновіші фактичні дані про населення і народне господарство, які заборонено публікувати в СРСР.

Словникова частина видання “Енциклопедія Українознавства” стала можливою завдяки пожертвам фундаторів. Повний список фундаторів вміщено в кінці останнього тома цього видання. Попри всі труднощі, словникова частина виконала своє завдання, як зробила це “Українська Загальна Енциклопедія” двадцять років тому.

У “Післяслові” до десятитомника словникової частини Енциклопедії Українознавства повідомлено про додатковий том. Він мав охоплювати нові статті, подати виправлення до десяти томів, доповнити біографічні дані. Через зменшення числа співробітників і на фінансові труднощі довелося обмежити зміст додаткового тому.

40 річна праця над зібранням “Енциклопедія українознавства”

Праця над одинадцятим томом була утруднена різними причинами. До цього тому увійшли складні гасла, для яких раніше не було авторів-фахівців. Співробітники, що залишилися, були зайняті іншими працями і, незважаючи на звернення, виправдовувалися браком часу.

Для завершення роботи довелося звернутися до фахівців з України. У спілкуванні з авторами з України допомагав Комітет науки і культури (КНК) при Академії Наук України. З постанням Української держави було потрібно врахувати цей факт в Енциклопедії Українознавства. Треба було змінити назви: Україна замість УРСР, АНУ замість АН УРСР тощо.

Одинадцятий том Енциклопедії Українознавства складається з трьох частин, містить 178 нових гасел. Серед нових статтей важливою є “Історія України”. Вона в стислій формі подає події на українських землях від найдавніших часів до сьогодення, поділена на десять періодів.

Багато гасел було запрограмовано професором Володимиром Кубійовичем, він зазначений як головний редактор. З огляду на скорочення авторів і редакторів цей том виготовлявся екіпою співробітників у Сарселі. Комп’ютерний набір робила Ірина Попович.

Друга частина одинадцятого тому містить виправлення і доповнення. Тут подано помилки, які виникли при опрацюванні десятьох томів. Доповнено інформацію про дату і місце народження та смерті. Виправлено біографічні дані осіб, засланих чи знищених большевицьким режимом.

До одинадцятого тому додано список фундаторів Енциклопедії Українознавства за абеткою. У підсумку всі фундації за 1954-91 роки складають 2 876 656 американських долярів. Ці кошти подаровані українцями в діяспорі на словникову частину Енциклопедії Українознавства.

Про майбутні перевидання енциклопедії

Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові взяло на себе перевидання словникової частини Енциклопедії Українознавства. Інститут Української Археографії Академії Наук України в Києві займається перевиданням предметової частини. Читачі-передплатники вимагали осучаснення цього довідника, оскільки перші томи вийшли понад сорок років тому, коли багато з сучасних діячів науки, культури, літератури, мистецтва, політики, економіки ще не проявили себе достатньо, щоб їх нотувати в енциклопедії. Сьогодні ж багато з них знаходяться на передовому пляні своєї ділянки.

Сьогодні люди шукають даних про Івана Драча, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала та інших. На окрему увагу заслуговують діячі відродженої української держави 1990-их років, сучасні політичні діячі, дані про яких шукатиме кожний, хто цікавиться сучасною Україною. Тому питання про майбутні перевиданнях цієї енциклопедії можна назвати вирішеним.

Раджу прочитати огляд щє одного знакового видання “Велика історія України“, видав Іван Тиктор, 1948 рік.