Історія разных славенских народов, Болгар, Хорватов и Сербов, Іоанн Раич

Історія разных славенских народов наипаче же Болгар, Хорватов, Сербов из тьмы забвения изятая во свет исторический произведенная Іоанном Раичем. Архимандритом во Свято-Архаггельском монастіре Ковиле. В Будином граде (Будапешт) печатана при типографии Кралевскаго Университета Унгарскаго, 1823 год.

Історіа разных славенских народов, Болгар, Хорватов и Сербов, Іоанн Раич

Перше видання – Відень, 1794 – 1795
Перша частина була в 1795 році передрукована в Петербурзі, але передрук решти заборонено.
Друге видання – Буда, 1823

Друге видання “Історія разных славенских народов”, частина перша

Іоанн Раич (1726-1801) – сербський історик родом із м. Карловця. Навчався в Карловацькій гімназії, потім в Києво-Могилянській академії (1753–1756), далі на рік відвідав Москву. В 1772 році Іоанн Раич прийняв чернечий сан, незабаром став архімандритом Ковильського монастиря. Представник слов’яно-сербської школи. Більша частина творів Раича написана слов’яно-сербською мовою, що є сумішшю церковнослов’янської з сербською.

Найбільш значущою працею Іоанна Раича є його “Історія різних слов’янських народів”. Цю найбільшу для свого часу працю по південнослов’янській історіографії було завершено приблизно 1768 року. Але історичний труд вийшов друком вперше у 1794 році, після багатьох авторських редагувань і правок.

Раич довгий час звірявся з науковими даними інших істориків, щоб зробити свою працю повнішою і досконалішою. Результат перевершив усі очікування сучасників. Історик створив фундаментальну історію народів слов’янського півдня.

Твір складається з чотирьох частин (книг). Він зачіпає питання походження південних слов’ян, а саме, болгар, сербів, хорватів і словенців. Розповідає про їхнє розселення в Європі, про політичну та військову історію.

Історія разных славенских народов наипаче же Болгар, Хорватов, Сербов містить описи воєн слов’ян з їхніми слов’янськими і неслов’янськими сусідами. У ній торкнулися питання їхнього хрещення, створення слов’янських царств і королівств. Написано про перемоги над ворогами, поразки від них і втрати незалежності.

Друге видання про історію південних слов’ян, частина друга

Спочатку Раич мав намір розглянути у своїй праці історію не тільки південних слов’ян, а й слов’ян західних і східних. Але потім він зрозумів, що історії західних слов’ян на той час були вже добре вивчені і написані.

По іншому складалося вивчення історії східних слов’ян. Доступ до матеріалів з російської імперії видавався важко здійсненним через цензурні перепони. Автор розумів, що зі збиранням матеріалів з історії українців, білорусів і московитів у нього могли виникнути значні труднощі.

Тому Раич вирішив обмежитися написанням історії південних слов’ян. Він показав їхній спільний корінь і те, як від нього виростали потім болгари, серби, хорвати і словенці.

На першому місці серед інших південнослов’янських країн у праці Раича опинилася Болгарія. Історик усвідомлював історичну першість болгар серед слов’ян у створенні власної держави, автокефальної церкви та вінчанні на царство першого слов’янського царя.

Болгарам у праці Раича відведено всього 173 сторінки. Приблизно стільки ж сторінок приділено хорватам, тоді як сербам присвячена левова частка обсягу його історичного дослідження.

Для свого часу твір Іоанна Раича був цілком науковим. Сербський історіограф ґрунтовно вивчив історичні джерела з розглянутої проблематики. Науковець наводив посилання в тексті із зазначенням авторів, їхніх книг, розділів, параграфів і сторінок.

Раич намагався критично осмислити суперечливість відомостей та оцінок, що зустрічаються в джерелах. Він прагнув окреслити свою позицію і підкріпити її власними доводами та міркуваннями. Але, незважаючи на прагнення до об’єктивності, історик не міг подолати особистих уподобань конфесійного, етнічного та патріотичного характеру.

На це вплинуло його довге перебування у Воєводині – прикордонні католицького світу Австрійської монархії. Навчаючись у католицькій і протестантській гімназіях Коморана і Шопрона, а потім і в Києво-Могилянській академії, Раич захопився духом протистояння православних католикам і протестантам.

Історія разных славенских народов, друге видання, частина третя

Зрозумілий патріотизм і прихильність Раїча до ідеї слов’янської єдності – вони були характерні практично для всіх діячів Національного відродження на слов’янському півдні.

Він викладав богослов’я майбутнім сербським священикам і дияконам у Нові-Саді і багато років у сані архімандрита опікувався братією Свято-Архангельського монастиря, в якому і був похований. До ідеї слов’янської єдності історика схиляло його суспільне становище і сан у православній церковній ієрархії.

рідкісне антикварне видання про південних слов'ян

Перше, Віденське видання “Історія разных славенских народов” Раича вийшла накладом 600 примірників. Такий тираж наукового видання виглядає вражаючим для XVIII та XIX століття. Розміри тиражів книг у XVIII столітті на Балканах, як правило, заздалегідь не задавали. Вони залежали від числа передплатників, які дізнавалися про майбутнє видання з оголошень. Друге видання, 1823 року, вважається більш рідкісним.

За назвою книги, що готується до друку, покупці прикидали, чи варто витрачати на неї гроші заради наявності її у своїй домашній, монастирській або громадській бібліотеці.

Праця Раича викликала великий інтерес у слов’янської та неслов’янської громадськості. Історії південних слов’ян давно не видавалися, нею зацікавилися передплатники з різних куточків Балкан і Центральної Європи.

На майбутнє видання підписалися монастирі Ремета, Беочин, Хопово, Раваниця, передплатники з Нові-Сада, Темішоара, Осієка, Естергома, церков Сегеда, Мохача, Сант-Андре, Грабоваца, Вршаца та інших місць.

Друге видання історії південних слов’ян, частина четверта

Серед передплатників були зарубіжні вчені, граф Лазар Чорноєвич, сенатори, вчителі, купці та особи духовного чину – архієпископ Стефан Стратимирович Карловацький, митрополити, єпископи, ігумени, соборні старці. Географія місця проживання передплатників дуже велика: вони жили в містах Будим, Трієст, Сегед, Відень, Панчево, Вуковар, Карлштадт.

Широкому поширенню книги “Історія разных славенских народов” Раича сприяла мова, якою вона була видана. Загальноприйнятої сербської літературної мови наприкінці XVIII ст. ще не існувало. Тому Раич використовував слов’яно-сербську та церковнослов’янську мову, яка була зрозуміла всім слов’янам.

Свідченням величезної заслуги Іоанна Раича у вивченні історії південнослов’янських народів є високе визнання його роботи науковою спільнотою. Його праця і він особисто отримав найвищі нагороди від імператриць Марії Терезії та Катерини II. Австрійська правителька подарувала йому дорогоцінний архімандритський хрест, а російська самодержиця – велику золоту медаль.