Уединенное В. Розанова, 1912 год

Уединенное. Розанов Василий. Спб., типография А. С. Суворина, 1912., 300 с., размер: 18 х 12 см. Почти на праве рукописи. Прижизненное издание.

Василь Васильович Розанов (1856-1919) – літературний критик і публіцист, один із найсуперечливіших російських філософів XX століття.

Його книга “Уединенное” являє собою зібрання роздумів і заміток, щоденникових записів, внутрішніх діалогів. На її титульному аркуші стоять слова “Майже на праві рукопису”, немов це не звичайна друкарським чином видрукувана книга, а суто особисті, інтимні рукописні записки.

До книжки входять записи здебільшого 1911 р., причому нерідко В.В.Розанов зазначає навіть обставини і місце створення запису: “на звороті листа”, “за нумізматикою”, “Київ, вагон”, і навіть “на підошві туфлі; купання”. Вийшла така собі стенографія духовного життя вільного письменника.

Уединенное – стенографія духовного життя вільного письменника.

Якщо можна говорити про якийсь “сюжет” в “Уединенном”, то це, мабуть, постійні думки про дружину Варвару Дмитрівну (яку Розанов називає “другом”), про її хворобу і наближення смерті, що знецінює всі зусилля врятувати супутницю життя.

За сумною іронією долі Варвара Дмитрівна пережила В.В.Розанова майже на п’ять років (вона померла 1923 р.).

В “Уединенном” В.В.Розанов продовжує боротьбу із засиллям позитивістської та ліберальної ідеології в російській літературі та житті.

Ось деякі із записів:

“Звичайно, не Пестель-Чацький, а Кутузов-Фамусов тримає на плечах своїх Росію, “яка вона не є”. Пестель рішуче нічого не тримає на плечах, крім еполет і самолюбства”; “Зв’язок статі з Богом – більший, ніж зв’язок розуму з Богом, – виступає з того, що всі а-сексуалісти виявляють себе і а-теїстами. Ті самі пани, як Бокль або Спенсер, як Писарєв і Бєлінський, які про “поле” сказали не більше слів, ніж про Аргентинську республіку, і, очевидно, не більше про нього і думали, водночас настільки атеїстичні, начебто ніколи до них і навколо них не було ніякої релігії”; “Церква є єдино поетичне, єдино глибоке на землі. Боже, яке божевілля було, що років 11 я робив усі зусилля, щоб її зруйнувати. І як добре, що не вдалося. Та чим була б земля без церкви? Раптом знесмислилася б і похолоділа”.

Останній запис, датований 29 грудня 1911 року, звучить так: “Жодна людина не варта похвали. Всяка людина гідна тільки жалості”.

Рекомендую огляд “Профсоюз сумасшедших“, Чернов Леонід, Лирика, 1924 рік.

Зацікавила ця книга? Зв’яжіться з нами

Про культурний простір Кобзар

Культурний простір Кобзар має велику бібліотеку антикварних книг та рідкісних букінистичних видань. Ми пишемо огляди цих книг, знайомимо читачив з історією та культурною спадщиною.