Коротка історія Української Православної Церкви, О. Воронин, 1989

Коротка історія Української Православної Церкви, Олександр Воронин, 1989 рік, 36 сторінок. Видання Української Автокефальної Православної Церкви у США, Саут Баунд Брук, Нью Джерсі. Комп’ютерний набір: Катерина Марцинюк, Петро Міщенко при кафедральному соборі св. князя Володимира в Чікаго. Тираж 1000 примірників.

Благословив друк праці Олександра Воронина (10.04.1990) Митрополит Мстислав (Скрипник) (1898—1993). Фундатор цього видання: Братство Св. Володимира при Кафедральному Соборі Св. князя Володимира, Чікаго, штат Ілінойс, США.

Зміст книги “Коротка історія Української Православної Церкви”

• Предмова
• Світанок Християнства на Українських землях
• Християнська Київська Держава
• У татаро-монгольській неволі
• Православна Церква на Україні під Литвою і Польщею
• Берестейська унія
• Відродження Православної Церкви після унії
• Золота доба Української Православної Церкви
• Православна Церква в Українській Козацькій Державі
• Втрата незалежності Української Православної Церкви
• Українська Православна Церква під владою москви
• Початки національно-церковного відродження
• Українська Автокефальна Православна Церква
• Православна Церква на Українських землях під Польщею
• Українська Православна Церква під час другої світової війни
• Українська Православна Церква за межами України
• Відродження УАПЦ на Україні
• Література з історії Української Православної Церкви

Предмова до видання “історія Української Православної Церкви”

У 988 році великий князь Володимир проголосив християнство державною релігією Київської держави і заснував Київську митрополію, що протягом ось уже понад 1000 років є Рідною Церквою українського народу. На жаль, в історії Української Православної Церкви, як і у всій українській історії, переважають сумні сторінки.

Опинившись у 1686 році під владою Московської патріархії, Православна Церква на Україні втратила свою незалежність і самобутність. А разом з тим у неї відібрано і її історію, всі здобутки i світлі події якої приписала собі Церква- поневолювач. Такий стан великою мірою триває і досі.

На Україні немає тепер справжньої, непофальшованої історії Української Православної Церкви. Виростають цілі покоління, які ніколи не чули про тисячолітню Рідну церкву українського народу. Вони не знають про її понад 700-річну де-факто автокефалію в юрисдикції Царгородського патріарха. Не знають про її подвійне відродження і подвійний розгром сталінськими богоборцями у ХХ сторіччі. Не знають, що протягом віків Українська Православна Церква виробила властиві тільки їй особливості, які послідовно намагається ліквідувати Російська Церква. Не знають, що Українська Автокефальна Православна Церква вільно живе і розвивається у багатьох закордонних країнах, зберігаючи традиції Київської митрополії.

Православні українці за кордоном зробили багато для збереження історії Української Православної Церкви. Видано монументальний “Нарис історії Української Православної Церкви” видатного історика Івана Власовського, праці митрополита Іларіона, Олександра Лотоцького, Дмитра Дорошенка, Наталії Полонської-Василенко та інших авторів.

Треба сподіватися, що завдяки гласності і перебудові в Радянському Союзі ці вартісні праці будуть невдовзі доступні і на Україні та що й українські історики на батьківщині матимуть можливість збагачувати скарбницю знань про Українську Православну Церкву.

Але тим часом існує невідкладна потреба в поширенні основних відомостей з нашої церковної історії, щоб кожен православний українець на Україні міг мати про це бодай загальне уявлення.

Цю потребу намагається задовольнити радіопрограма Голос УАПЦ, яка розпочала свої щонедільні передачі на Великдень 1989 року. Невдовзі після інавгурації програми, було передано серію “Конспективна історія Української Православної Церкви” з 8 частин. Подібну 9-частинну серію передало в рамках програми “З літопису Української Православної Церкви” Радіо Свобода. Тепер ці матеріали, доповнені і осучаснені, виходять у друкованій формі.

Світанок Християнства на Українських землях

У стародавньому літописі “Повість временних літ” записано переказ, що перше благовістя Христової віри приніс на землі України апостол Андрій Первозваний під час однієї із своїх місійних подорожей в середині Першого сторіччя. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ і віщував містові, яке мало постати на них, світле християнське майбутнє.

Цей переказ віками зберігав український народ, і його ствердив своїм авторитетом Собор Української Православної Церкви, що зібрався у Києві в 1621 році, в час тяжкої боротьби православних з унією. У соборній постанові було сказано:

Святий апостол Андрій, перший архиєпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і апостол Український. На Київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував апостол.

Пророцтво апостола Андрія Первозваного про розквіт віри Христової на українських землях здійснилось щойно через дев’ять століть, коли князь Володимир Великий зробив християнство офіційною релігією своєї велетенської Київської держави.

Між тим Христова віра процвітала на землях України головним чином на берегах Чорного моря, де були грецькі колонії. Але є свідчення, що християнство було відоме і мало своїх прихильників і в інших місцевостях, де жили наші далекі предки.

Із зростом Києва і постанням на землях України княжої Руської держави, проникання християнства посилилось завдяки торговельним зв’язкам з Візантією, Болгарією і країнами Европи.

Існують вагомі докази, що християнство прийняв князь Київський Аскольд після невдалого походу на Візантію у 860 році і можливо навіть охрестив свій народ, хоч це перше хрещення Русі не утрималось. У війську князя Ігоря безсумніво були християни, про що свідчить згадка про це у мирному договорі Русі з греками.

Християнство прийняла дружина Ігоря княгиня Ольга, але вона зробила це лише особисто, не вимагаючи зміни віри від своїх підданих. Її син князь Святослав не пішов за її прикладом. Спочатку був вірний поганським богам і її внук, князь Володимир. Але згодом, усвідомивши потребу єдиної віри у своїй великій державі, він почав досліджувати віру сусідніх народів, і кінець-кінцем зупинився на християнстві, яким воно практикувалося у Візантії.

Про культурний простір Кобзар

Культурний простір Кобзар зберігає, відновлює та розвиває українську культуру. Ми по крихтах збираємо цінні історичні артефакти, робимо їх описи, та знайомимо з ними наших читачів. Бібліотека “Кобзар” вже зараз налічує тисячі рідкісних видань, і вона постійно поповнюється. Окрім цього, наше видавництво “Кобзар” готує до друку багато цікавого історичного матеріалу.

Незабаром, після узгодження з Братством Св. Володимира при Кафедральному Соборі Св. князя Володимира, ми викладемо у вільний доступ файл з цим дослідженням про історію Української Православної Церкви.