Історія Соньки з Молдаванки. Тео Ауербах. 1925 рiк

Історія Соньки з Молдаванки була написана Тео Ауербахом і вперше надрукована в журналі “Червоний шлях” №10 за 1924 рік.

Протягом 1920-х років у журналі “Червоний шлях” друкувалися визначніші представники всіх течій і напрямів із ділянок літератури, мистецтва, публіцистики, історії, економіки тощо. Серед них Никифор Щербина, Борис Тен. Журнал знайомив читача із творчістю «плужан», членів «Гарту», «ланківців», неокласиків, «авангардистів», футуристів. Журнал був найрепрезентативнішим, відбиваючи на своїх сторінках силу і слабкість процесів українського відродження тієї доби.

Зустріч з «Сонькою з Молдаванки» на сторінках журналу «Червоний шлях» була приємною і несподіваною. Успіх цієї новели спонукав редакцію журналу надрукувати її у вигляді окремої невеличкої книжки, яка побачила світ в 1925 році.

Спеціально для читачів сайту kobzar.in.ua ми знайомимо вас с першими трьома сторінками расказу “Історія Соньки з Молдаванки”, який викликав свого часу неймовірну зацікавленість.

Любі мої приятелі!

Що то за чудове місто Одеса, перлина Чорного моря! І які прекрасні панії живуть у йому! Колись, коли я був ще дитиною, я знав це місто, пишне й горде і тішився з його романтичних околиць.

Але, прибувши до Одеси після революції, я знайшов її сплюндрованою, білі бандити її сплюндровали, білі, переможені. Вони, тікаючи, у безсилій злобі, віддавалися вандалізмові.

Отже знайшов я сади понівечиними й будинки розваленими. А гавань, де колись що-дня прибували й відпливали сотні суден, гавань була безлюдна.

Так от, я просиджував багато чудових ночей на бульварі, відки було видко все море. І там я згадав оповідання одного свого приятеля. В Берліні, в одній з кав’ярень на Курфюстовій набережній, один мій молодий руський товариш розповів мені історію «Соньки з Молдаванки».

Новела. Історія Соньки з Молдаванки

«Я родився в Одесі. Ви десь, певно, знаєте це інтернаціональне місто, місто в якому раніш можна було зустріти представників усіх націй.
От я й хочу розказати вам маленький роман одної дамочки, що родилася на Молдаванці, в брудному кварталі Одеси, щоб потім удавати з себе в Грюнвальдівському салоні царицю Берліну. —
— То-ж слухайте!
в цьому одеському гетові, що зветься Молдаванкою, виросла Соня. Її батько, брат моєї матері, дістав там по духовній у спадщину будинок. У цьому будинку й жив із своєю жінкою, дамою легкого й палкого темпераменту.

В подружжя народрлося дві дочки – Фаня й Соня. Обидві вдалися в матір, ще малими дівчатками вони надзвичайно легко запалювалися змислово.
Фаня, старша, розцвіла, й гімназисткою приваблювала студентів. Я знаю, що вона мала багато поклонників, які сохли за нею.
Соня, менша, мусила, як того сестра хотіла, передавати їй всякі любовні листи. Це вона робила охоче й виказувала при цьому багато спритности.
На сімнадцятім році Фаня познайомилася з якимсь Ізі Шванцeнзоном, що зайняв в її житті видатне місце.
Оцей Ізі Шванцeнзон закохався у Фаню; вона була повна екстравагантних схильностів. І нема чому тут дивуватись, як що вийшло те, що завше мусить виходити, коли два ріжних поли сходяться.
Хто-ж був цей Шванцензон? що за людина було це створіння, що за тип?
Оскільки я міг дізнатися, цей суб’єкт був сином заможнього Ізраїля Шванцeнзона, який мав на вулиці Маршала Ришелйо галантерійну крамницю, що добрі мала обороти.
Шванцeнзон молодший — це була освічена людина; скінчив він гімназію й, пройшовши кілька курсів університету, став на чолі батькового магазину.
Познайомившися з Фанею через приятелів, він насмерть закохався в неї і приносив їй до ніг найкращі дамські речі з свого магазину в подарунок.
Вона прийняла його кохання (адже він був, як то кажуть, «чоловік на твердому становиську»). І після року кохання вони справили офіційне весілля.
Через сім місяців по цьому Фаня породила чудову здорову дівчинку, яку назвала Дорою.
Моя мати часто розказувала мені, як вона, буваючи у їх в гостях, дуже дивувалася тим, що дитина така розвинута. Але Фані цілком серйозно казала, що ця дитина невчасна.
Через кілька років помер батько мого коханого Ізидора, й пан Шванцeнзон зліквідував свою торгівлю і з жінкою та з родиною переїхав до Німеччини, де оселився в Саксонії й одкрив там фабрику.

Соня виросла й природа наділила її такими чарами, що багатьом чоловікам запалювала вона крів. Соня була струнка, з кирпатеньким носиком, форма якого не одного чоловіка зводила з ума.
Ще в перші роки свого вчення наша героїня разом із своєю, подібною до неї, подругою «втяла штуку» — кілька ночей не ночувала дома.
Що робила вона в той час, люди можуть про це лише догадуватись, або-ж головою розкидати: що і як?
Правда, старий батько страшенно лаяв її й сипав на неї всі прокльони, які є в мові Молдаванки. Але поважна матуся тішилася «зухвалістю» своєї Сонічки й заохочувала свою дочку до нових нічних авантур, що, на її думку, нічого не шкодило, а давало дуже багато «життєвого досвіду», –
Вигнана з школи Соня стала «гуляти». В неї знайшлося багато поклонників, що, поласувавши нею, заплатили їй банкнотами.
Соня була елегантна, любила гарно вбиратися й добре знала ціну жіночим уборам.
Вбиралася вона шикарно й по-модньому. Білила та рум’яна вживала найкращі. Обливалася дуже пахучими перфумами, що вабили «магнетично».
Вона тішилась життям до дна. Вона жила вночі. Спала до півдня, тоді вставала з постелі, щоб убратися до вечора.
Увечорі вона сиділа з яким-небудь кавалером, якого підчіплювала на «Дерибасівській» або пила в «Фанконі» какао з тортом, а пізніш віддавалася в «Лондонськім готелі» на Бульварі «коханцям». —
— Але й у Соні було колись так зване «щире кохання».
Iі обранцем був молодий художник.—Вони що-вечора зходилися й гуляли на Бульварі, де слухали музику.
Це був найкращий час Сонiного життя, час, коли прокидалася її жага.
Та швидко настав кінець.—
Молодий художник стояв із своїм приятелем, коли Соня випадково йшла повз них. -Закохані привіталися, й Соня пішла далі.
Приятель спитав:
— «Відки ти знаєш її? Соньку?» Він зблід, як скрець, і зажадав пояснення. Тоді приятель каже: — «То ти не знаєш історії цієї пані?!»

Ця неймовірна книжка “Історія Соньки з Молдаванки”, яку дуже цікаво читати, розповідає про долю вродливої дівчини родом із Одеси. В 1925 році ця книга була видана тиражем 5000 примірників.

Історію чарівного міста Одеса можна прочитати в рідкісній антикварній книжці “Старая Одесса“, автор Александр де-Рибас, 1913 рік видання, яка описана на сайті kobzar.in.ua.