С. Баран, Митрополит Андрей Шептицький, 1947

Книга “Митрополит Андрей Шептицький, життя і діяльність”. Автор: Доктор Степан Баран, Мюнхен, Українське видавниче товариство “Вернигора”, 1947 рік, 151 сторінок. Ця книга потребує реставрації, і з часом буде відреставрована.

Андрей Шептицький (1865 — 1944) — це Мойсей українського духу, чия діяльність сформувала обличчя України у ХХ столітті. У розпал Другої світової війни, 1 листопада 1944 року, коли світ здригався від канонад, на Святоюрській горі у Львові згасла свіча життя людини, яка протягом сорока чотирьох років була духовним та національним дороговказом для свого народу. Книга доктора Степана Барана “Митрополит Андрей Шептицький, життя і діяльність” — це не простий біографічний нарис, а щире, глибоко пережите свідчення очевидця, який мав за честь працювати пліч-о-пліч із великим архіпастирем. Ця праця постала у важких умовах еміграції, коли автор, позбавлений доступу до архівів, відтворював велич образу Митрополита за власними спогадами та нотатками.

Степан Баран у своєму вступному слові наголошує, що Шептицький був постаттю справді історичного масштабу. Він ставить його в один ряд із такими велетнями нашої минувшини, як київські митрополити Іларіон, Венямин Рутський та Петро Могила. Проте автор зауважує, що діяльність Андрея Шептицького була значно всебічнішою. Він не обмежувався лише церковними справами, а став фактичним лідером нації у найскладніші періоди її буття. Баран порівнює українського Митрополита з великим хорватським патріотом Йосифом Георгієм Штросмаєром, підкреслюючи, що Шептицький був «зразком для повного і всестороннього відродження» українського народу, виходячи далеко за межі суто релігійної сфери.

Андрей Шептицький. Портрет Мойсея українського духу

Одним із центральних аспектів, який висвітлює Степан Баран, є мрія Митрополита про єдність християнського світу. Шептицький бачив себе “помостом між Західною і Східною Церквами”. Його екуменічні зусилля були спрямовані на порозуміння між католицтвом та православ’ям, що в умовах тогочасних політичних чвар виглядало як справжній подвиг віри. Автор підкреслює, що ця візія була не просто теоретичною концепцією, а життєвим завданням, якому Митрополит присвятив себе з молодих літ. На жаль, завершенню цієї справи завадила “більшовицька буря”, яка після смерті архіпастиря намагалася стерти з лиця землі саму Греко-католицьку церкву.

Митрополит Андрей постає у книзі як захисник усіх пригноблених, незалежно від їхньої конфесійної приналежності. Степан Баран згадує, як у 1938 році Шептицький виступив на захист православних українців на Холмщині та Підляшші, коли польська влада проводила там політику нищення церков. Це був акт високої християнської моралі та солідарності. Митрополит гостро засудив шовіністичну політику і став на захист православної віри перед загрозою безбожництва, демонструючи, що для справжнього духовного лідера інтереси народу та Божої правди стоять вище за будь-які вузькоцерковні межі.

С. Баран також звертає увагу на інтелектуальну велич Митрополита. Шептицький був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, засновником Богословського Наукового Товариства у Львові та знавцем церковного мистецтва. Його пастирські листи, яких налічується понад сто, були не лише релігійними повчаннями, а й глибоким аналізом тогочасних суспільних і політичних подій. Автор книги з жалем констатує, що через радянську окупацію величезна частина архівів Митрополита була вивезена до Москви або знищена, що робить особисті свідчення, викладені у цій праці, неоціненним джерелом для істориків.

Степан Баран – політик, адвокат та очевидець історії

Хто ж такий доктор Степан Баран (1879 — 1953), який склав для нас цю книгу? Це була людина видатної долі, активний учасник українського державотворення. Його особисте знайомство з Митрополитом розпочалося ще у 1898 році, коли Андрей Шептицький був ігуменом монастиря оо. Василіян у Львові. Баран спостерігав за кар’єрним злетом майбутнього глави Церкви від самого початку, що дозволило йому побачити еволюцію цієї великої особистості. Як секретар Національного Комітету у 1913–1918 роках, Баран часто бував у Митрополита, обговорюючи найважливіші національні справи.

Протягом міжвоєнного періоду Степан Баран був активним політиком. Він був членом Міжпартійної Ради у Львові, а згодом — послом до польського Сейму у Варшаві в 1928–1939 роках. Працюючи адвокатом у Тернополі, він регулярно відвідував митрополичі палати на Святоюрській горі, щоб інформувати Шептицького про стан справ у країні, про земельні реформи та масові судові процеси проти українського духовенства. Ці візити не були простою формальністю — це була глибока співпраця двох інтелектуалів, які вболівали за долю своєї Вітчизни.

Важливо зауважити, що Степан Баран не претендує на абсолютну повноту наукового дослідження. Він сам називає свою працю «скромною розвідкою», написаною переважно з пам’яті. Проте саме ця особиста нотка, це «живе слово» очевидця роблять книгу надзвичайно цікавою.

Доктор Баран згадує свої розмови з Митрополитом напередодні радянської окупації Львова у вересні 1939 року, а також під час німецької окупації у 1941 році. Ці деталі дозволяють читачеві відчути атмосферу того часу, побачити Митрополита не як бронзовий пам’ятник, а як живу людину, що переживала за кожного свого вірного.

Між двома тоталітарними режимами

Книга С. Барана детально описує стійкість Митрополита в умовах зіткнення з двома найжорстокішими режимами ХХ століття — більшовизмом та нацизмом. Степан Баран згадує довгу розмову з Шептицьким 28 вересня 1939 року, коли Львів опинився під радянською окупацією.

Митрополит уже тоді розумів загрозу “безбожницького більшовизму” для української культури та віри. Попри це, він залишився зі своєю паствою, ставши скелею, об яку розбивалися хвилі терору. Його присутність давала надію мільйонам українців, які опинилися в умовах нової реальності.

Особливе місце у праці займає опис позиції Шептицького під час німецької окупації. Автор розповідає про зустрічі у грудні 1941 року, коли обговорювалася доля української інтелігенції та питання співпраці з православною церквою.

С. Баран наголошує на тому, що Митрополит завжди залишався вірним християнській моралі, засуджуючи насильство. Його діяльність була спрямована на збереження біологічного та духовного фонду нації, що було надскладним завданням у часи, коли людське життя нічого не вартувало.

Завершуючи свій аналіз, Степан Баран висловлює глибокий жаль через втрату багатьох документів, які могли б пролити світло на повну велич Шептицького. Проте він вірить, що навіть його спогади стануть важливим внеском у майбутню історіографію.

Книга “Митрополит Андрей Шептицький, життя і діяльність” — це акт вдячності автора своєму великому вчителю та наставнику. Вона закликає нас пам’ятати про тих, хто тримав небо над Україною в найтемніші часи. Сьогодні, коли український народ знову виборює свою свободу, постать Митрополита та праця Степана Барана звучать актуально як ніколи, нагадуючи нам про силу духу, що не знає кордонів.