Святе письмо в шевченковій поезії, Василь Щурат, 1904 рік

Прижиттєве видання книги “Святе письмо в шевченковій поезії”, Доктор Василь Щурат, 1904. — 67 с., Видав Михайло Петрицький. З друкарні Народової (Манецких) – Львів. Присвячення “Другові Ів. Матковскому на спомин наших розмов про Кобзаря”.

Святе письмо в шевченковій поезії, Щурат.В, 1904 рік

Сьогодні постать Тараса Шевченка є настільки монументальною, що здається, ніби ми знаємо про нього все. Його сприймають як революціонера, пророка нації, батька сучасної української мови та, безперечно, геніального поета. Проте за десятиліттями ідеологічних нашарувань, особливо радянської доби, яка старанно ліпила з нього образ атеїста-бунтаря, ми ризикуємо втратити доступ до найглибших джерел його натхнення.

Саме тому праця галицького інтелектуала, доктора Василя Щурата “Сьвяте письмо в Шевченковій поезиї”, написана в далекому 1904 році, сьогодні звучить не просто актуально, а як необхідне нагадування про духовний фундамент, на якому збудовано весь творчий всесвіт Кобзаря.

Василь Щурат і ключ до душі Кобзаря

Василь Щурат (1871-1948), видатний літературознавець, поет і громадський діяч, узявся за, на перший погляд, очевидну, але напрочуд складну місію. Він вирішив не просто відзначити біблійні мотиви у творчості Шевченка, а системно довести, що Святе Письмо було для поета не одним із багатьох джерел, а головним світоглядним компасом, що визначав його шлях від перших дитячих вражень до останніх днів. Щурат сміливо підхопив тезу Михайла Драгоманова про “біблеїзм” Шевченка і перетворив її з короткої репліки на розгорнуту, доказову й пристрасну наукову розвідку.

Автор простежує цей нерозривний зв’язок поета з Біблією крізь усе його життя. Все починається з дитинства, де першою книгою для малого Тараса стає Псалтир, а церковнослов’янська мова богослужінь формує глибинну мелодику його майбутнього слова. Щурат показує, як грамота, здобута через читання священних текстів у дяківській школі, назавжди закарбувала в душі поета не лише образи, а й сам ритм та етичну вагу біблійного слова, яке стало для нього синонімом найвищої правди.

Далі дослідник веде нас у Петербург, де зв’язок із Біблією набуває нових форм. В Академії мистецтв Карл Брюллов радить молодому художнику звертатися до біблійних сюжетів як до джерела “простоти і витонченості”. Пізніше, в колі Кирило-Мефодіївського братства, Святе Письмо стає для Шевченка вже не просто естетичним ідеалом, а основою для соціально-політичних та етичних роздумів про долю України та необхідність любові й справедливості між людьми.

Як Святе Письмо сформувало генія

Особливо пронизливо Щурат описує період заслання. Коли у Шевченка відібрали все — право малювати, писати, спілкуватися, — єдиною розрадою і дозволеною книгою залишається Біблія. Вона стає для нього не просто текстом, а співрозмовником, джерелом сили у хвилини розпачу і, що найголовніше, доказом того, що навіть у найтемніші часи боротьба за правду має сенс. Сам Щурат пояснює свій дослідницький інтерес з майже полемічною пристрастю, яка руйнує уявлення про суху академічну науку:

…чому-б мені не вільно було глядати в тій поезиї того, що в ній найскорше знайти можна, — слідів Св. Письма? Атже-ж Шевченка не взято еще в аренду! А скаже хто, що се скандал — звязувати Шевченка з Св. Письмом, так в мене є для него відповідь стара: скоро правда є скандалом, нехай буде скандал!

Серцевиною праці Щурата є детальний аналіз поетичних текстів. Найбільш показовим є розділ, присвячений «Давидовим псалмам». Дослідник ретельно порівнює Шевченкові «Наслідування» з церковнослов’янським оригіналом, показуючи, що це не дослівний переклад, а геніальна творча трансформація. Шевченко бере біблійну основу, але наповнює її болем, гнівом і сподіваннями свого народу. Давній плач за Сіон перетворюється на плач за Україну, а біблійний гнів проти гнобителів стає прямим звинуваченням царату.

Цей метод аналізу розкриває унікальну творчу стратегію Шевченка. Він не просто запозичує сюжети — він “націоналізує” їх, робить універсальні біблійні істини частиною українського національного досвіду. Молитва стає політичною декларацією, а пророцтво — програмою дій. Таким чином, Святе Письмо в його руках перетворюється з книги для споглядання на зброю в боротьбі за свободу, натхненну вірою у Божу справедливість.

Щурат переконливо доводить, що Шевченко не лише наслідував псалмоспівців, але й свідомо приміряв на себе роль старозавітного пророка. Він, подібно до Ісаї чи Єремії, стає голосом народу перед Богом і голосом Бога перед народом. Він картає «князів, і вельмож, і царів», оплакує моральний занепад земляків і, водночас, не дає їм втратити надію. Ця пророча місія робить його постать набагато складнішою за образ звичайного поета. Щурат цитує свідчення сучасників, які підкреслюють цю трансформацію:

По свідоцтву Куліша се вже був не Кобзар, а національний пророк.

Світогляд Шевченка народжений з віри

Окрім прямих наслідувань псалмів та пророків, Щурат знаходить у Шевченка й глибші філософські запозичення. Наприклад, він аналізує знаменитий пролог до “Гайдамаків” (“Все йде, все минає — і краю немає…”) крізь призму книги Екклезіаста. Ідея про марність людських справ (“суєта суєт”), циклічність буття та вічність природи на противагу швидкоплинності людського життя є прямим відлунням біблійної мудрості, яку Шевченко робить надійним фундаментом власної філософії.

Для сучасного українського читача, вихованого на різних, часто суперечливих, трактуваннях Шевченка, праця Щурата є дуже цінною. Вона дозволяє побачити за постаттю революціонера глибоко віруючу людину, для якої боротьба за соціальну справедливість та національну волю була нерозривно пов’язана з християнськими ідеалами правди, любові та свободи духу. Це руйнує стереотип і показує, що його бунт проти імперії був бунтом за Божу правду на землі.

Значення цієї невеликої за обсягом, але надзвичайно концентрованої книжки важко переоцінити. Написана понад століття тому, вона стала одним із перших і найважливіших досліджень, що системно розкрили духовний вимір творчості Кобзаря. Вона заклала фундамент для цілого напряму в шевченкознавстві й залишається неперевершеним зразком вдумливого, шанобливого та водночас сміливого аналізу.