Гетьман Пилип Орлик, Борис Крупницький, 1956

Крупницький Б. Д., Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля / Вступ стаття О. Оглоблина. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1956. — 80 с. Druck: «BIBLOS», München, Heß-Straße 50-52. Всі права зберігаються за видавництвом.

Обкладинка Мирона Левицького (1913 — 1993) — український маляр, графік, письменник. Член Об’єднання українських письменників “Слово”. Мирон Левицький виконав ілюстрації для більш ніж трьохсот книжок, намалював кілька сотень картин і розмалював десять церков в Україні, Канаді та Австралії.

книга видавництва Дніпрова хвиля, Мюнхен

Нарис про життя гетьмана Пилипа Орлика (1672-1742) написан в 1947 році, на доручення Науково-Дослідного Інституту Української Мартирології (Мюнхен), дійсним членом якого був український історик і науковець Борис Дмитрович Крупницький (1894 — 1956). Автор книги: професор Українського вільного університету та Богословсько-педагогічної академії в Мюнхені, дійсний член міжнародної Вільної академії наук у Парижі, голова історичної секції Української вільної академії наук. Ця книга була видана в рік смерті автора.

український історик Борис Крупницький 1894 - 1956

Зміст книги:

Вступна стаття Олександра Оглоблина
П. Орлик – співробітник Мазепи
П. Орлик у Бендерах. Вибори на гетьмана
П. Орлик у Бендерах. Похід на Правобережну Україну 1711 р.
Перебування П. Орлика в Европі
П. Орлик у Туреччині.
Бібліографія

Пилип Орлик походив з чеського роду. Орлики — це була стара баронська фамілія, дуже розповсюджена в самій Чехії, в Моравії і на Шлезьку. Політичні обставини примусили не одного її представника вимандрувати з Чеського королівства.

Про перші кроки П. Орлика ми майже нічого не знаємо. До школи ходив десь в околиці родинного місця («в школі на Литві»). А пізніше вступив до Київської
Могилянської Академії. Саме тоді Академія, що носила ще офіційний титул Колегії, почала йти вгору. Тут юнак учився красномовства і філософії у славного на той час професора Степана Яворського, до якого молодий хлопець прив’язався всією душею і ставився до нього все своє життя з великим пієтетом.

Попавши до Генеральної Військової Канцелярії, Орлик зробив швидку кар’єру. Перші кроки були безперечно найтяжчі. Чужий в колах Гетьманщини, Орлик мусів невсипущою працею та обережним поводженням здобувати собі пошану серед людей. Дуже допомогло йому споріднення з родиною полтавського полковника, Павла Герцика. З донькою полковника Анною він одружився 23 листопада 1698 р., будучи ще молодшим писарем. Цей шлюб ставив його ближче до козацької аристократії Лівобережжя, серед якої фамілія Герциків, хоч і нова в краю, грала помітну ролю.

Пилип Орлик на службі у Івана Мазепи

Але найбільшим добродієм його став Іван Мазепа. Старий гетьман шукав за здібними співробітниками, яким можна було довіритись, і Орлик з доброю освітою, розумною головою і з молодечим запалом до праці добре надався для цього. Молодий писар Генеральної Канцелярії і з свого боку робив все можливе, щоби подобатися гетьманові. В 1695 р. він написав на честь Мазепи відомий панеґирик “Alcides Rossiyski…”. Такі панеґирики були за Мазепиного бароко модою часу.

Пилип Орлик належав уже до нового типу співробітників Мазепи, в першу чергу залежних від нього і його ласки. Йому передовсім він завдячував і свою блискучу кар’єру, і свій добробут. Гетьман став за хрещеного батька першій дитині Орликів, сина Григора, який народився в 1702 р. Тоді Пилип Орлик займав уже поважну посаду старшого військового канцеляриста. Незабаром дістав він призначення на уряд генерального писаря, який займав Кочубей з початку гетьманування Мазепи аж до 1700 року.

Пилип Орлик – Гетьман України

5 квітня 1710 року відбувся традиційний виборчий акт, на підставі якого бувший генеральний писар Мазепи став гетьманом України. Очевидно тоді ж була уконституована нова генеральна старшина. Генеральним обозним залишився у Орлика Іван Ломиковський, що займав цю посаду ще за Мазепи. Генеральним суддею став Клим Довгополий, генеральним писарем Іван Максимович. Генеральними осавулами Григорій Герцик і Федір Мирович.

В день виборів проголошена була і державна конституція, яка стала відомою під назвою “Конституція прав і свобод Запорозького Війська” («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»). Головним постулятом її була повна незалежність України від Польщі і Москви, при чім кордони з Польщею визначалися по лінії Случу, як колись за Богдана Хмельницького.

Важливими були пункти, які обмежували гетьманську владу та встановляли козацький парламент, типу поширеної Старшинської ради, до якої мала входити не тільки генеральна старшина й полковники, але також представники Запоріжжя й з кожного полку по одній значній і заслуженій особі. Цей парламент мав збиратися тричі на рік. Таким чином, на місце самовладних тенденцій Мазепи мала прийти ближча співпраця з Військом. Зустрічаємо в конституції і спеціальні статті на користь запорожців, потрібні хочби з огляду на переважаючу кількість січовиків на еміґрації.