Народное искусство Подкарпатской Руси, С. Маковський, 1925

Народное искусство Подкарпатской Руси, текст С. К. Маковського. – Прага: Пламя, 1925. – 155, [2] c, [7] п. іл.

Книга “Народное искусство Подкарпатской Руси” була надрукована у празькому видавництві «Пламя» в 1925 році одночасно трьома виданнями — російською, чеською й англійською мовами. Тираж кожного видання – 300 примірників.

Наш примірник – 042

Про Сергія Маковського і його роботу над цим виданням

Сергій Костянтинович Маковський (1877-1962) – поет, видавець, художній критик, організатор мистецьких виставок, член спілки “Голів земної кулі”, Масон союзу Великої Ложі Франції.

У 1918 році була утворена нова держава – Чехословаччина, яка виникла на руїнах Австро-Угорщини. Ця держава визначалася підтримкою слов’янських емігрантів і створила сприятливі умови для прийому біженців у Закарпаття, яке тоді звалося Підкарпаттям.

В 1920 році Маковський виїхав із родиною до Стамбула, звідти — до Праги. В еміграції Сергію Констянтиновичу вдавалося працювати за фахом — у редакціях і видавництвах, публікувати огляди виставок, робити доповіді, друкувати власні книжки, літературно правити тексти чужих мемуарів.

У 1921–22 роках Сергій Маковський працював в шкільному відділі Ужгородської цивільної управи. Його зусилля були спрямовані на підготовку виставки “Мистецтво і побут Підкарпатської Русі”, включаючи складання каталогу та видання однойменної книги.

Як експерт та комісар (у англійському тексті – директор) виставки, Сергій Констянтинович Маковський подорожував, головним чином пішки, протягом понад шести місяців по всьому Закарпаттю – від Лемківщини на півночі до Мармарощини на південному заході. Він спостерігав за мистецькими виробами на місці їх виготовлення, спілкувався з майстрами, фотографував та зібрав значну колекцію творів для майбутньої експозиції.

Це видання є результатом виставки “Мистецтво і побут Підкарпатської Русі”, яку організував на весні 1924 року шкільний відділ Ужгородського цивільного управління.

Мета цієї роботи для Сергія Маковського полягала в сприянні систематичному вивченню домашніх ремесел Підкарпатської Русі, популяризації найкращих зразків “селянського художества” та в розвитку широкого інтересу до народу, який передав через століття традиції своїх візерунків і навичок у побуті.

Маковський захоплювався народним мистецтвом:

У наші дні таке мистецтво не лише не втрачає своєї актуальності, але й залишається справжнім чарівним оазисом, де відчуття пленюючого варварства існує серед сучасних потоків фабричної цивілізації.

Основу цієї книги складають мистецькі фотознімки, які часто вражають своєю технічною вдосконаленістю. Усього на зображеннях представлено близько 300 об’єктів.

Серед експонатів понад половина сюжетів присвячена текстилю, одягу і прикрасам, а також значній кількості виробів з дерева, кераміки та писанок. Декілька фотографій відображають художні витвори з металу і обрядову випічку.

Ця книга є взірцем поліграфічної майстерності свого часу завдяки якісному друку і фотографіям. Видавництво й друк книги “Народное искусство Подкарпатской Руси” – “Легіографія Praha — Vršovice Samova 665”, художній нагляд А. Хвали.

Більшість світлин були зроблені під час авторських полевих виїздів, а деякі фото відображають експонати з музеїв.

Важливо, що чи не вперше селянське мистецтво Закарпаття стало предметом уваги не музейника, історика, етнографа чи організатора народних промислів, а професійного критика, який усе життя писав про модерну художню творчість переважно з естетичного погляду.

Частина фотографій, необхідних для порівняння з творчістю карпатських горян, є репродукціями зразків, іноді з інших регіонів Європи та Азії.

Книга “Народное искусство Подкарпатской Руси”

Перша після вступної частини глава присвячена різьбленню й дерев’яній архітектурі (с.14—24). Автор вважає деревообробництво найхарактернішим різновидом традиційної творчості русинів у лісовому карпатському краї. Він із захопленням описує регіональні та місцеві відмінності посуду, по-різному прикрашеного різьбленням, гравіруванням і випалюванням у долинах Тиси, Турії, відзначає спільні риси та відмінності конструкції й декору по обидва боки головного Карпатського хребта, виділяє дві лінії розвитку: технічне вдосконалення та, навпаки, огрублення й примітивізацію.

У другій главі характеризовано кераміку (с. 25—28). Якщо на півдні (Мармарощина) ще збереглися в окремих селах дрібні осередки гончарного промислу для власного вжитку, то на півночі й заході краю (Ужгород, Севлюш, Хуст) це ремесло вже набуло під впливом міста напівфабричної форми виробництва та мадяризованої стилістики. Гуцульщина, розташована по обидва схили головного карпатського хребта, звикла користуватися виробами гончарів із східної Галичини, яка в міжвоєнний період належала Польщі.

Третя глава містить мистецтвознавчий нарис одягу та прикрас, включно зі взуттям, головними уборами та зачісками (с. 29—38). Одяг і прикраси Маковський називає «найбільше вцілілою галуззю прикарпатського фольклору». З особливою увагою й етнографічною ретельністю він обстежує одна за одною долини річок, фіксуючи не тільки номенклатуру та стилістику жіночого й чоловічого вбрання для літа та зими, а й способи його носіння, що змінюються в просторі й часі.

У четвертій главі «Вишивки і тканини» (с. 39—48) автор зосереджується на стилістичних особливостях і колориті виділених ним чотирьох районів Закарпаття. Втім, навички застосування різнобарвних сполучень, на його думку, «подвержены колебаниям от случайных причин», якщо погодитися, що повсюдне запровадження фабричних фарбованих аніліном ниток є випадковою спокусою.

Графіку візерунка Маковський вважає значно стабільнішою від колірних нововведень. Основа орнаменту Карпат (як і Кавказу та взагалі Сходу) — комбінації ромбічних елементів. Фітоморфні мотиви на той час відсутні, але вони з’являться пізніше, наприкінці 1920-х років.

Понад дві третини обсягу книги займає ілюстративна частина (с. 53—152), що йде після приміток (с. 49—52), а наприкінці — анотований список ілюстрацій (с. 153—159) на 10 кольорових таблицях і 100 чорно-білих (усього близько 300 сюжетів).

Більш детальний огляд книги “Народное искусство Подкарпатской Руси” і біографії Сергія Маковського був складений Михайлом Селівачовим у роботі “Народне мистецтво Карпат очима Сергія Маковського (1877—1962)” та вперше опублікований ISSN 1028-5091. Народознавчі зошити. № 5 (155), 2020.

Про культурний простір Кобзар

Культурний простір Кобзар вносить свій внесок у відновлення та збереження української культурної спадщини. В рамках своєї діяльності ми спрямовуємо зусилля на відновлення традицій, ремесел та мистецтва, які становлять невід’ємну частину національної культури.

Окрім цього культурний простір Кобзар виступає інформаційним центром, популяризуючи українське народне мистецтво через власні видання, виставки та інші масові заходи. Наша діяльність спрямована на підтримку та розвиток усвідомлення важливості та краси української культурної спадщини.