Тіні забутих предків М.Коцюбинський, 1929 рік

Антикварна книга “Тіні забутих предків”, автор М. Коцюбинський, 1929 рік видання

Твір Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», якого сюжет, ідею й мистецьку форму знайшов поет на верхах гуцульських Карпат, у нетрях їхніх лісів, на чорногірських полонинах, не є відокремлене явище в українському письменстві.

Гуцульщину— ту свою найближчу батьківщину — оспівували, її красу змальовували гуцули з походження — поети Осип-Юрій Федькович і Иван Семанюк (Марко Черемшина).

Перший у поезіях і головно в оповіданнях — соняшних, блискучих картинах, овіяних сяйвом розкішної весняної природи, святкових настроїв-переживань буйного гуцульського народа. Другий у настроєвих картинах — частіше чорних, прибитих, ніж соняшних, настроїв.

Перший – Федькович — в ентузіястичних поривах, у захопленні красою гір і людей, другий — Черемшина— в трагічних переживаннях на тлі переважно соціяльних злиднів передвоєнного часу та в її розболілому, кривавому стражданні за часів світової війни, коли гуцульські села вигибали, але й у не менш щирому сміху і в’їдливому насміху над окремими постатями й цілими гуртами гуцулів і гуцулок (Парасочка) — болю й сміху, розсипаному в імпресіоністичних картинах.

Крім цих, що кість від кости, кров від крови своєї Гуцульщини, спиняються на сюжетах з гуцульського життя і письменники та поети з інших українських земель. Змальовують природу й життя гуцулів письменники, що довше чи коротше пробувають на Гуцульщині, проймаються красою і величчю її гір, лісів, полонин, її бистрого, рвучкого, дикого Черемоша, — вдумливо приглядаються до життя цього оригінального, старовинного українського племенитих тіней забутих предків», буйних, хоч занднями битих, завжди бадьорих, вічно-молодих, стужених за красою життя, синів чорногірських верхів.

Складають свою данину Гуцульщині галичани: Іван Франко в поезіях і в оповіданнях «Терен у нозі» та «Як Юра tillикманюк брив Черемош», та Антін Крушельницький у повісті згуцульського життя «Рубають ліс». Оспівують Гуцульщину, захоплені нею, сини українського низу, українських степів-Гнат Хоткевич у повісті на тлі життя колишніх гуцульських «опришків» — «Камінна душа» та О. Олесь у поетичному циклі «На зелених горах». Зачіпають у своїх поезіях Гуцульщину Леся Українка й Спиридон Черкасенко,— цей останній у циклі «З гір — орлята».

Але найніжніше з усіх відчула красу гуцульських Карпат і змалювала і у своїх оповіданнях-поемах буковинська письменниця Ольга Кобилянська.

Поки врешті не зазнайомився з Гуцульщиною, перебуваючи влітку р.р. 1910, 1911 і 1912 в с. Криворівні, Михайло Коцюбинський, що захопився не тільки її красою-природи й людини, її життя-побуту, але що і відшукав і оспівав у героях свого твору життьовий світогляд давнозабутих предків української нації та дав синтезу зусиль усіх творців поетичної Гуцульщини.

Коцюбинський – син Поділля!.. Творець поетичної гуцульської поеми-казки!..

Поділля — Чернігівщина і Гуцульщина! Які, далекі, які різні одна від одної землі України! І як легко переходить цей творець від одної до другої! Як своєрідно відтворює він настрої подільсько-чернігівської землі в творі: «Fata Morgana», полтавської-в «Intermezzo», басарабської — в «Для загального добра», кримської — в «На камені», якою певною рукою змальовує він гуцульські «Тіні забутих предків»!

Роз’яснення цієї проблеми треба шукати в умовах життя Коцюбинського, яке переплило між Поділлям і Басарабією, Кримом і Чернігівщиною, Полтавщиною та Гуцульщиною, за якого він теж чимало часу побував поза межами України в Італії, на Ciцілії, на Капрі-сприймав у свою істоту подих своєї і чужої землі, мову свойого й чужих народів, своєї і чужих культурнусякого часу, — чимало спостерігав і зауважував, чимало переживав і передумував, чимало із спостереженого перетворював — переживав удруге у своїх писаннях.