Народна українська вишивка, 1936 рік

Українська народна вишивка. Державне видавництво “Мистецтво”, Харків, 1936 рік. Представлені вишивки Поділля і Київщіни, які були відібрані з матеріалів першої виставки українського народного мистецтва в Києві. Альбом складається з 20 аркушів ілюстрацій.

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. (Вікіпедія)

Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як ліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Українська вишивка складається з візерунків, які мають свій символізм та геометрію. Велику увагу приділяли кольоровій гамі малюнку. Складний орнамент вишивки потребував майстерності майстериці, ручної роботи, та тривалого часу ретельної праці.

В кожному з регіонів України орнаменти вишивки відрізнялися за кольором і за зображенням символів.

Орнаменти та візерунки української вишивки служили не тільки прикрасою, а й захистом для своїх володарів. Історично склалося так, що вишивка вважалася родинним оберігом. Бабуся, мати, або наречена, вкладала в свою роботу любов, та віддавала вишивку онуку, дитині, чоловіку.

Вважається, що українська вишивка здатна підсилювати та оберігати того хто її носить або зберігає у себе в домівці.

Вишивання було дівочим заняттям, дорослі жінки займалися ним рідко, хіба що допомагали дочкам дошивати посаг (придане) перед весіллям. У звичайний набір скрині посагу обов’язково входили вишиті рушники та сорочки.